Мотивація

На сучасному рівні психологічної науки ми не вправі просто констатувати, що учень не хоче учитися. Треба постаратися з’ясувати, чому саме він не хоче учитися, які сторони мотивації в нього несформовані, у якому випадку він не хоче учитися, а де ми, дорослі, не навчили його так організовувати свою поведінку, щоб мотивація до навчання з’явилася.

 

Ця проблема сьогодні хвилює багатьох педагогів і батьків. Учителі знають, що школяра не можна успішно навчати, якщо він байдуже відноситься до навчання і знань, без інтересу і, не усвідомлюючи потреби до них. Тому перед школою стоїть задача з формування і розвитку в дитини позитивної мотивації до навчальної діяльності.

Адже для того щоб учень по-справжньому включився в роботу, потрібно, щоб завдання, що ставляться перед ним у ході навчальної діяльності, були не тільки зрозумілі, але і внутрішньо прийняті школярем, тобто щоб вони були значимі для нього.

Термін “мотивація”, в широкому смислі використовується в усіх галузях психології, які досліджують причини та механізми цілеспрямованої поведінки людини.

Мотивація – це один із найважливіших факторів поряд із здібностями, знаннями, навичками, який забезпечує успіх у діяльності. Це сукупність спонукальних факторів, які викликають активність в організмі і визначають його спрямованість.

Продуктивність діяльності, її процес і результат визначаються, по-перше спрямованістю мотивів і змістом, по-друге, силою, активністю мотивів.

Мотив – це реальне спонукання, яке змушує людину діяти у певній життєвій ситуації, за певних умов [1].

Вивчення мотивації і її формування – це дві сторони того самого процесу виховання мотиваційної сфери цілісної особистості учня. Вивчення мотивації – це виявлення її реального рівня і можливих перспектив, зони її найближчого розвитку в кожного учня і класу в цілому. Результати вивчення стають основою для планування процесу формування.

Разом з тим у процесі формування мотивації розкриваються нові її резерви, тому справжнє вивчення і діагностика здійснюються в ході формування. Саме по собі формування є цілеспрямованим, якщо вчитель порівнює отримані результати з тим вихідним рівнем, що передував формуванню, і з тими планами, що були намічені.

Навчальна мотивація визначається рядом специфічних для цієї діяльності факторів. По-перше, – вона визначається самою освітньою системою, освітнім закладом, де здійснюється навчальна діяльність; по-друге, – організацією освітнього процесу; по-третє, суб’єктними особливостями школяра (вік, підлога, інтелектуальний розвиток, здібності, самооцінка, взаємодія з іншими учнями і т.д.); по-четверте, – суб’єктними особливостями педагога і, насамперед системою відносини його до учня, до справи; по-п’яте, специфікою навчального предмета.

Психологи та педагоги виділяють п’ять рівнів навчальної мотивації [2]:

Перший рівень – високий рівень шкільної мотивації, навчальної активності. У таких дітей є пізнавальний мотив, прагнення найбільш успішно виконувати всі запропоновані шкільні вимоги. Учні чітко випливають усім указівкам учителя, сумлінні і відповідальні, сильно переживають, якщо одержують незадовільні оцінки.

Другий рівень – гарна шкільна мотивація. Учні успішно справляються з навчальною діяльністю. Подібний рівень мотивації є середньою нормою.

Третій рівень – позитивне відношення до школи, але школа приваблює таких дітей позанавчальною діяльністю. Такі діти досить сприятливо почувають себе в школі, щоб спілкуватися з друзями, із учителями. Їм подобатися відчувати себе учнями, мати гарний портфель, ручки, пенал, зошити. Пізнавальні мотиви в таких дітей сформовані в меншій мірі, і навчальний процес їх мало приваблює.  

Четвертий рівень – низька шкільна мотивація. Ці діти відвідують школу неохоче, воліють пропускати заняття. На уроках часто займаються сторонніми справами, іграми. Мають проблеми в навчальній діяльності. Знаходяться в серйозній адаптації до школи.

П’ятий рівень – негативне відношення до школи, шкільна дезадаптація. Такі діти мають труднощі у навчанні: вони не справляються з навчальною діяльністю, відчувають проблеми в спілкуванні з однокласниками, у взаєминах із учителем. Школа нерідко сприймається ними як вороже середовище, перебування в ній для них нестерпне. В інших випадках учні можуть виявляти агресію, відмовлятися виконувати завдання, дотримуватися тих чи інших норм і правил. Часто в подібних школярів відзначаються нервово-психічні порушення.

Серед причин спаду мотивації молодших школярів до навчальної діяльності слід відзначити наступні:

-         відношення учня до вчителя;

-         відношення вчителя до учня;

-         особиста значимість предмета;

-         розумовий розвиток учня;

-         продуктивність навчальної діяльності;

-         нерозуміння мети навчання;

-         страх перед школою [3].  

Відомо, що розвиток мотивів навчання йде двома шляхами:

1) через засвоєння учнями суспільного змісту навчання;

2) через саму навчальну діяльність школяра, що повинна чимось зацікавити його.

На першому шляху головне завдання вчителя полягає в тому, щоб, з одного боку, донести до свідомості дитини ті мотиви, що суспільно незначимі, але мають досить високий рівень дійсності. Прикладом може служити бажання одержувати гарні оцінки. Учнем необхідно допомогти усвідомити об’єктивний зв’язок оцінки з рівнем знань і умінь. І в такий спосіб поступово підійти до мотивації, пов’язаної з бажанням мати високий рівень знань і умінь. Це, у свою чергу, повинно усвідомлюватися дітьми як необхідна умова їх успішної, корисний суспільству діяльності. З іншого боку, необхідно підвищити дієвість мотивів, що усвідомлюються як важливі, але реально на їхню поведінку не впливають.

Слід зазначити, що мотивація навчання складається з багатьох сторін, що змінюються і вступають у нові відносини одна з одною (суспільні ідеали, зміст навчання для школяра, його мотиви, мети, емоції, інтереси й ін.). Тому становлення мотивації це не просте збільшення позитивного чи негативного відношення до навчання, але й ускладнення структури мотиваційної сфери та спонукань, що входять до неї, встановлення нових, більш зрілих, іноді суперечливих відносин між ними. Ці окремі сторони мотиваційної сфери (і складні, діалектичні відносини між ними) повинні стати об’єктом керування вчителя [2].

 Прийом  Здивуй!    Тема:   Будова  і  різноманітність  квіток.

Дуже  давно,  коли  на  Землі,  ще  не  було  людини,  крізь  грунт  пробився  маленький  пагінець,  потягнувся  до  неба,  до  Сонця  й  розквітнув  квіткою. Якою  була  та  квітка,  ніхто  не  знає.  Але,  без  сумніву,  у  світ  прийшла  краса.  Узагальнена  назва  всіх  рослин  планети – « Флора» - походить  від латинського  слова,  що  означає  «квітка».   У  давніх  італійців  Флора  була  богинею  квітів  юності.  Пізніше  стародавні  римляни  ототожнили  флору  із  старогрецькою  богинею  квітів   Хлоріс,  або  Хлоридою,  що  означає  «Зелена».  І  справді,  одне  з  найпрекрасніших  творінь  природи – квіти. Перший  дзвінок,  перше  побачення  і  остання  зустріч,  трудовий  успіх  і  героїчний  вчинок – це  квіти,  які  даруємо  ми  і  дарують  нам.  Тож  сподіваюся,  на  сьогоднішньому  уроці  вам  буде  цікаво  дізнатися  про  будову  та  різноманітність  квітів.